Чума свиней класична (ЧСК) є хворобою, віднесеною до списку СОЗТ, про яку слід повідомляти СОЗТ (згідно з положеннями Кодексу здоров'я наземних тварин СОЗТ).
Визначення хвороби
Чума свиней класична (Pestis suum, Classical swine fever) — висококонтагіозна хвороба свиней, що характеризується гарячкою — за гострого перебігу, явищами септицемії й геморагічного діатезу — за підгострого й хронічного перебігу та крупозним запаленням легенів й крупозно-дифтеритним колітом.
Історична довідка ЧСК
Хворобу вперше виявили в 1833 р. у Північній Америці, звідки в 1862 р. її було занесено в Англію звідки вона швидко поширилась по всій Європі. У 1895 р. хворобу встановили в ряді північно-західних і південних губерній європейської частини Росії. Чуму свиней класичну тривалий час не відрізняли від Паратифу й Пастерельозу, доки Сальмон і Сміт у 1885 р. не виділили її в самостійну хворобу. Вірусну етіологію ЧСК встановили в 1903 р. американські дослідники Швейнітц і Дорсе. Специфічну гіперімунну сироватку проти ЧСК вперше виготовили в 1908 р. Дорсе й Уленгут. Перші інактивовані вакцини проти ЧСК одержали Мак Брайд (1936) у США, І.І. Кулеско (1939) в Радянському Союзі. Починаючи з 50-х років у ветеринарній практиці різних країн використовують живі лапінізовані вірус-вакцини зі штамів Ровак, Гудзон, SFA (АСВ), а також штаму К. При цьому найбільшого визнання здобув лапінізований штам К, що й нині використовується для виготовлення культуральної вірус-вакцини.
Чума свиней класична реєструється у багатьох країнах світу, за винятком США, Канади, Австралії, Ісландії, Ірландії, Нової Зеландії, Норвегії та Швеції. В Україні ЧСК іноді виявляють серед не вакцинованого поголів’я свиней.
Економічні збитки, що завдають спалахи ЧСК свинарським господарствам, досить значні й зумовлені масовою (до 100 %) захворюваністю та високою смертністю (до 60 — 80 %) серед свиней усіх вікових груп, вимушеним забоєм підозрілих у зараженні свиней, зниженням ринкової вартості одержуваного від них продукції та втратами, пов'язаними з тривалим карантином і заходами з ліквідації збудника хвороби.
Збудник хвороби
Збудник ЧСК — РНК-геномний, пантропний вірус з родини Togaviridae, роду Pestivirus, сферичної форми, діаметр 38 — 42 нм. Гемаглютинуючих властивостей у вірусу ЧСК не виявлено. Вірус має один серотип, представлений трьома серогрупами — А, В і С, що відрізняються за вірулентними властивостями. В антигенному відношенні всі виділені в Європі штами вірусу Чуми свиней класичної однорідні й різняться між собою лише за ступенем вірулентності для свиней і різними антигенними відносинами з вірусом Діареї великої рогатої худоби. Вірус Чуми свиней класичної репродукується в перещеплюваній лінії РК-15, культурі клітин лейкоцитів крові свині з вираженою ЦПД, а також у первинних культурах клітин нирок, тестикул, легенів, печінки й селезінки поросят, не викликаючи ЦПД. Вірулентні штами вірусу ЧСК активно розмножуються в умовах одного циклу (onestep cycle) росту при 39 — 40°C, тоді як вакцинні штами — при 33-34°C і лише атенуйовані штами здатні репродукуватися при 22°C.
Збудник Чуми свиней класичної проявляє винятково високу заразливість, поступаючись щодо цього лише вірусу Ящуру. Лабораторні тварини не чутливі до вірусу ЧСК. Однак шляхом тривалих пасажів досягнуто його адаптації до організму кролів і одержано лапінізовані авірулентні штами вірусу ЧСК.
Стійкість вірусу ЧСК
Вірус ЧСК досить стійкий до впливу факторів зовнішнього середовища. У свинарниках і вигульних дворах, де утримували хворих свиней, він впродовж року, особливо за низької температури, здатен зберігати життєздатність. В крові хворих свиней при 5°C — до 6 міс, в охолодженому м'ясі — 2-4 міс, у замороженому м'ясі — кілька років, у субпродуктах та кістковому мозку — 2-4 міс, у копченій шинці — 3 міс, у солонині — понад 10 міс, у засоленій та висушеній кишковій сировині — 3-6 міс, у засолених шкурах — до 1,5 міс. У разі висушування крові хворих тварин у вакуумі при 10°C і наступного її зберігання в льодовні вірус залишається активним упродовж 3 років, у сироватці крові хворих тварин при 2-4°C вірус залишається життєздатним упродовж 4-6 міс, при 37°C — 11 діб, а повністю інактивується лише через 18-20 діб. Вірус ЧСК швидко руйнується під дією ефіру, хлороформу, дезоксихолату натрію; чутливий до трипсину й ліпаз. У сечі, гноєві й трупах загиблих свиней — інактивується за 3-5 діб, в землі — за 1-2 тижні. Сонячне випромінювання інактивує вірус за 5-9 діб, нагрівання до 75°C — за 60 хв, кип'ятіння — миттєво. Найактивнішими дезінфектантами вважають Virkon® S, а також 2-3 %-й розчин їдкого натру, 2-5 %-й розчин формальдегіду, 3-6 %-ве крезолове мило, 15-20 %-ве вапняне молоко зі свіжогашеного чи хлорного вапна. Дезінфекційні засоби слід застосовувати підігрітими до 70°C; взимку до розчину їдкого натру бажано додавати 5 % хлориду натрію.
Епізоотологія ЧСК
До ЧСК сприйнятливі лише свійські та дикі свині незалежно від віку й породи. Джерелом збудника хвороби є хворі свині, що починаючи з інкубаційного періоду і впродовж 10 міс після перехворювання виділяють вірус з усіма секретами й екскретами організму, особливо з сечею, фекаліями, секретом кон'юнктиви й носовими виділеннями. Значну епізоотичну роль відіграють новонароджені поросята від свиноматок-носіїв, що впродовж 4-6 міс виділяють вірус у зовнішнє середовище й інфікують здорових свиней.
Джерелом збудника можуть стати також і свині з низьким імунним станом, вакциновані інактивованими вакцинами, що при контакті з польовим вірусом ЧСК стають хронічно хворими й вірусоносіями (В. Н. Сюрін, 1991). Факторами передавання збудника є трупи свиней загиблих від ЧСК, продукти й субпродукти вимушено забитих тварин, не знешкоджені боєнські й кухонні відходи. Вірус ЧСК здатний поширюватись через корми, воду, предмети догляду, інвентар, взуття й одяг людей, транспортні засоби, забруднені виділеннями хворих свиней чи вірусоносіїв. Доведена можливість механічного перенесення вірусу комахами, птахами, свійськими тваринами, гризунами, а також людьми, що під час догляду за свиньми не дотримуються вимог біобезпеки. Нерідко причиною занесення ЧСК в безпечні господарства стає безконтрольна торгівля свиньми й продуктами їх забою на ринках, а також завезення племінних свиней-вірусоносіїв із небезпечних відносно ЧСК господарств. Поширенню хвороби здатні сприяти м'ясокомбінати, бойні, заготівельні організації та відгодівельні пункти, що не дотримуються вимог біобезпеки щодо утримання свиней, заготівлі та перероблення продукції свинарства й сировини.
Зараження відбувається при безпосередньому контакті здорових свиней з хворими, аліментарним та аерогенним шляхами, через слизову оболонку носа, травного каналу, кон'юнктиву очей та ушкоджену шкіру. Можливе зараження свиней при укусах жалкими комахами, а також трансплацентарне передавання вірусу ЧСК в різні періоди поросності. Конгенітальне передавання вірусу поросятам може супроводжуватись персистентною вірусемією впродовж усього життя тварини.
Для ЧСК характерні відсутність сезонності, поступовість поширення інфекції, масове охоплення хворобою свиней усіх вікових груп та високий ступінь летальності тварин. У разі виникнення ЧСК в безпечному господарстві перебіг хвороби зазвичай гострий, з охопленням значної частини поголів’я свиней. Спочатку реєструють поодинокі захворювання тварин, а вже за 3-9 діб хворіють майже всі свині. Захворюваність за гострого перебігу становить 95-100 %, летальність — 60-100 %. В стаціонарно небезпечних відносно ЧСК господарствах на фоні імунного поголів’я свиней хвороба протікає в'яло, здебільшого в підгострій та хронічній формі, проявляючись переважно у відлученого молодняку. У разі завезення нового поголів’я свиней, зменшення чисельності імунних тварин чи погіршення умов утримання ЧСК здатна знову набувати гострого перебігу.
Патогенез хвороби
Вірус ЧСК репродукується в лімфоцитах селезінки, лімфовузлів, слизової оболонки кишківника, клітинах кісткового мозку та ендотелії кровоносних судин, спричинюючи дистрофічні й некротичні зміни. Ураження кровоносних судин та значне збільшення їх проникності у різних органах і тканинах супроводжується появою численних крововиливів, набряків, некродистрофічних та запальних явищ та інфарктів в селезінці. Внаслідок репродукції вірусу в клітинах імунної системи різко знижується стійкість організму, зумовлюючи активізацію секундарної мікрофлори (пастерел, сальмонел), що проявляється характерним ураженням легень (крупозна пневмонія) й запаленням кишківника (дифтеритне запалення).
Клінічні ознаки й перебіг ЧСК
Інкубаційний період триває від 2-9 діб до 2-3 тижнів. Перебіг хвороби надгострий, гострий, підгострий і хронічний, та залежить від вірулентності збудника й резистентності організму тварини. Надгострий перебіг спостерігають дуже рідко й лише в молодняку. Характеризується швидкою плинністю, високою температурою тіла (41,5 — 42°C), різким пригніченням, повною втратою апетиту, блюванням, серцевою недостатністю розладами дихання, появою яскраво-червоних плям на шкірі. Поросята гинуть упродовж 24-48 год.
Гострий перебіг реєструють на початку спалаху ЧСК. Захворювання починається з підвищення температури тіла до 40,0-40,5°C, що утримується впродовж 7-8 діб, а перед загибеллю знижується до 35-36°C. Апетит спочатку зберігається, а на 2-3-тю добу погіршується, а потім зовсім зникає. З'являється блювання, запор, що згодом змінюється проносом, іноді з домішками крові. Сечовиділення утруднене, у деяких тварин сеча набуває темно-коричневого кольору. Кон'юнктива червоніє, повіки опухають і склеюються слизисто-гнійним секретом. Хворі свині більше лежать, зарившись у підстилку, неохоче підводяться, їхня хода стає хиткою. У деяких тварин спостерігають судоми, парези чи паралічі тазових кінцівок. У поросних свиноматок виникають аборти. Іноді в ділянці шиї, основи вушних раковин, черева та внутрішньої поверхні стегон з'являються везикули й пустули, заповнені жовтуватим ексудатом. У шкірі на 5-9-ту добу хвороби з'являються дрібні крововиливи, що згодом зливаються й утворюють розлиті темно-багряні плями, які не зникають при натисканні (на відміну від Бешихи). З'являється серцева недостатність, дихання прискорене й утруднене. Шкіра в ділянці вух, хвоста, п'ятачка й черева синіє. У деяких тварин відмічають кровотечу з носа. Ранньою ознакою гострого перебігу ЧСК є лейкопенія, що досягає максимального розвитку на 4-6-ту добу хвороби, коли кількість лейкоцитів знижується до 1-3 тис. в 1 мм3. Відмічають зсув нейтрофільного ряду вліво до юних та мієлоцитів, зникнення еозинофілів й базофілів в лейкоцитарній формулі. Захворілі тварини гинуть на 7-12-ту добу хвороби, з рідким одужуванням.
Підгострий перебіг хвороби триває до 3 тижнів. У захворілих тварин відмічають періодичне підвищення температури тіла, запори, що змінюються проносами, спотворення апетиту, виснаження, екзематозні ураження шкіри. Летальність становить 30-60 %. Часто спостерігаються ускладнення хвороби такими секундарними інфекціями, як Сальмонельоз чи Пастерельоз. У випадках ускладнення ЧСК Сальмонельозом відмічають виснаження тварини що прогресує, смердючий пронос з домішками слизу та крові. Спина хворих поросят зігнута, живіт підтягнутий, хвіст забруднений фекальними масами, звисає, шкіра суха і вкрита екзематозними кірками. У разі ускладнення ЧСК Пастерельозом виявляють значне виснаження, утруднене дихання, кашель, слизисто-гнійні виділення з носа, й ознаки пневмонії. Захворілі тварини намагаються лежати на грудях, для полегшення дихання і зменшення болісності плеври набуваючи пози «сидячого собаки». Хвороба зазвичай закінчується смертю.
Хронічний перебіг хвороби триває від кількох тижнів до кількох місяців. Клінічні ознаки хвороби майже такі ж, як і за підгострого перебігу. Відмічаються зниження апетиту, схуднення, що прогресує, проноси, запори, кон'юнктивіти, екзематозні ураження, змертвіння й відпадання кінчиків хвоста та вух. При ускладненні Сальмонельозом чи Пастерельозом симптомокомплекс хвороби доповнюється ураженням відповідно травного каналу чи легенів. Захворілі свині гинуть або їх вибраковують.
Патологоанатомічні зміни при ЧСК
Патологоанатомічні зміни залежать від гостроти перебігу хвороби, характеру й локалізації ускладнень. Гострій формі ЧСК властива картина яскраво вираженого геморагічного діатезу, що чітко виявляється в розвинутій стадії хвороби з 4-5-ї до 7-9-ї доби. У свиней, забитих з діагностичною метою в перші дні захворювання, крововиливи можуть бути незначними. При зовнішньому огляді трупів у ділянці вух, шиї, черевної стінки та внутрішньої поверхні стегон спостерігаються темно-червоні багрянці й крововиливи різної форми та розміру, від поодиноких до множинних, що іноді вкривають всю поверхню шкіри.
При розтині трупів відмічають крововиливи різного розміру й форми практично в усіх органах і тканинах. Лімфатичні вузли в ділянці голови, шиї, середостіння й брижі збільшені в розмірі, в'ялі, з мармуровим малюнком на поверхні розтину. Селезінка не збільшена, сірувато-сталевого кольору, з інфарктами по краях. Інфаркти селезінки вважаються патогномонічною ознакою Чуми свиней класичної, трапляються у 15-30 % випадків, і мають вигляд щільних потовщень чорно-червоного кольору, клиноподібної форми на розрізі. Нирки анемічні, вкриті дрібними крововиливами під капсулою, кірковий і мозковий шари згладжені. Крововиливи знаходять також і на слизовій сечового міхура. Печінка не збільшена, інколи в ній відмічають явища застійної гіперемії й дегенерацію паренхіми. Легені плямисто забарвлені, з поодинокими крововиливами на поверхні. Головний та спинний мозок, а також мозкові оболонки набряклі, гіперемовані, вкриті дрібними крововиливами. У шлунку та кишках виявляють ділянки гострого катарального запалення, геморагії, гіперплазію пейерових бляшок. Солітарні фолікули набряклі, чітко виступають над поверхнею слизової оболонки товстих кишок.
Підгострий та хронічний перебіг хвороби в разі ускладнення Пастерельозом супроводжується крупозно-геморагічною пневмонією, серозно-фібринозним чи серозно-геморагічним плевритом, з характерними для ЧСК змінами в різних органах і тканинах, у тому числі інфарктами селезінки, крововиливами в кишках, набуханням та виразковими ураженнями фолікулів товстої кишки.
Ускладнення Сальмонельозом супроводжується крупозно-геморагічним ентеритом. При хронічному перебігу в сліпій та ободовій кишках на місці солітарних фолікулів виявляють виразки й некротичні ураження. Слизова вкрита округлими, сірувато-жовтими дифтеритними виразками з сирнистим вмістом. У товстому відділі кишок досить часто спостерігається дифузне дифтеритне запалення слизової оболонки з висівкоподібними сірувато-жовтими нашаруваннями. Специфічних гістологічних змін при ЧСК не має.
У поросят-сисунів геморагічні явища при ЧСК майже не виражені, шкірний покрив теж майже без змін. Лімфовузли лише гіперемовані по периферії й не завжди з крововиливами. Дно шлунка локально гіперемоване, лімфатичні фолікули кишківника збільшені, слизова з поодинокими крововиливами. Кірковий шар нирок блідий, з наявністю дрібних крапчастих крововиливів.
Діагностика ЧСК
Діагноз на ЧСК встановлюють комплексно, на підставі епізоотологічних даних, клінічних ознак хвороби, патологоанатомічних змін та гематологічних даних з вірусологічним підтвердженням збудника.
Лабораторна діагностика
Лабораторна діагностика передбачає виділення й ідентифікацію патогену, тобто виявлення вірусного антигену в РІФ, РНГА з еритроцитарним діагностикумом, РДП, та ізоляцію вірусу в первинних культурах нирок чи тестикул поросят або в перещеплюваній лінії РК-15, проведення біопроби на 5 підсвинках 2-3-місячного віку. Ретроспективну діагностику ЧСК здійснюють шляхом виявлення в крові перехворілих свиней специфічних антитіл в РДП, РНГА, РІФ (непрямий метод), РН та ELISA-методом.
В лабораторію для дослідження надсилають зразки крові, шматочки селезінки, груднини й лімфатичні вузли, що відбирають у перші 2 год з моменту загибелі чи забою тварин. Для гематологічного дослідження кров з вен вушних раковин відбирають ув пробірки з антикоагулянтом (10 %-й розчин трилону-Б з розрахунку одна крапля на 1 мл крові). Для гістологічного дослідження в лабораторію надсилають головний мозок. Патологічний матеріал доставляють в лабораторію в термосі з льодом із супровідним документом.
Диференційна діагностика ЧСК
Диференційна діагностика ЧСК передбачає необхідність виключення Чуми свиней африканської, Пастерельозу, Бешихи, Сальмонельозу, хвороби Ауєскі та Грипу свиней. При ЧСА явища геморагічного діатезу виражені більш яскраво, селезінка збільшена й розм'якла, але при ній майже не буває інфарктів. Нирки та інші паренхіматозні органи переповнені кров'ю, лімфовузли, особливо глибокі, мають вигляд кров'яних згустків, тоді як при ЧСК уражуються насамперед поверхневі (підщелепові, привушні й заглоткові лімфовузли). Характерним для ЧСА є серозний гепатит з вираженим набряком жовчного міхура, серозно-геморагічна пневмонія з різкою інфільтрацією міжчасточкової сполучної тканини. Часто в грудній порожнині відмічають значну кількість кров'янистої рідини, желатиноподібний набряк інтерстиціальної тканини легенів.
Для диференціації використовують дослідження перехресного імунітету й гемадсорбції (негативна при ЧСК), РІФ, а також біопробу на імунних до ЧСК підсвинках.
Пастерельоз зазвичай не набуває такого значного поширення, як ЧСК, й реєструється у вигляді спорадичних випадків чи незначних ензоотичних спалахів хвороби, уражаючи переважно дорослих свиней. При Пастерельозі не буває крововиливів на шкірі, інфарктів селезінки та мармуровості лімфовузлів. В ділянці голови, шиї, підгруддя, підщелепового простору виявляються значні серозні набряки підшкірної клітковини. Ізоляція культури пастерел дає змогу встановити вірогідний діагноз. Слід мати на увазі досить часті випадки ускладнення ЧСК Пастерельозом.
Для Бешихи є характерним швидкий розвиток хвороби, висока температура тіла (до 42°C), поява на шкірі спини й боків багряно-червоних чи темно-фіолетових гіперемованих плям різного розміру та форми, що бліднуть при натисканні. Виявляється різко виражена еозинофілія й значне збільшення кількості лейкоцитів. На розтині виявляють збільшення селезінки й дистрофічні зміни в паренхіматозних органах. За хронічного перебігу Бешихи відмічають некрози шкіри, артрити й ендокардити. Діагноз легко підтверджується виділенням збудника Бешихи.
Сальмонельоз спостерігається частіше у відлучених поросят. Хвороба характеризується виснажливою діареєю, екзематозними висипаннями на шкірі, формуванням дифтеритних плескуватих, пухких струпів у товстому відділі кишківника. При гострому перебігу Сальмонельозу спостерігають збільшення селезінки, при хронічному — крупозно-дифтеритними наростами й виразками в сліпій і клубовій кишках. Крововиливи, «мармуровість» лімфовузлів й інфаркти селезінки відсутні при Сальмонельозі. Вірогідний діагноз встановлюють за результатами виділення збудника Сальмонельозу. Слід також враховувати, що Сальмонельоз дуже часто ускладнює перебіг ЧСК.
Хвороба Ауєскі уражує переважно поросят-сисунів і відлучених поросят. Перебіг у дорослих свиней здебільшого доброякісний. У поросят відмічають характерні нервові явища й високий ступінь летальності; крововиливів у шкірі не буває. Зараження кролів патологічним матеріалом від загиблих поросят зумовлює типові клінічні ознаки розчухувань і свербежу характерних лише при хворобі Ауєскі.
Грип свиней протікає доброякісно. Хворобу диференціюють за результатами вірусологічних досліджень патологічного матеріалу (виявлення цитоплазматичних включень під час риноцитоскопії, феномену гемадсорбції в культурі клітин та позитивних результатів РГА з вірусовмісним матеріалом інфікованих курячих ембріонів).
Лікування ЧСК
Хворих на ЧСК свиней не лікують, їх негайно забивають.
Імунітет при ЧСК
Після перехворювання ЧСК тварини набувають стійкого нестерильного імунітету на кілька років. У поросят, що народилися від імунних свиноматок, пасивний (молозивний) імунітет зберігається впродовж 2-3 тижнів після народження, й поступово знижується в наступні 30-60 діб, а з 90-100-ї доби — повністю зникає. Встановлено пряму залежність між висотою титрів материнських антитіл і стійкістю поросят до зараження ЧСК. Для активної імунізації тварин відносно ЧСК найчастіше застосовують суху авірулентну лапінізовану вірусвакцину (АСВ) проти Чуми свиней класичної. Вакцинують лише здорових тварин: свиноматок за 10-15 діб до запліднення один раз в рік, кнурів — один раз в рік, поросят — у віці 40-45 діб, а потім ревакцинують у віці 85-100 діб, один раз в рік. Вакцину в дозі 2 мл вводять внутрішньом'язово в ділянці шиї чи внутрішньої поверхні стегна. Імунітет у вакцинованих тварин формується на 5-7-му добу після вакцинації й зберігається в поросят упродовж 1-3 міс, а після ревакцинації в 3-місячному віці — упродовж одного року. Запропоновано й інші вірус-вакцини, в тому числі для оральної імунізації проти ЧСК домашніх та диких свиней.
Профілактика й заходи боротьби з ЧСК
Щоб запобігти занесенню ЧСК в господарство, слід запровадити жорсткий контроль за комплектуванням господарства чи свиноферми й подальшим дотриманням в ньому вимог біобезпеки щодо утримання свиней. Господарства слід комплектувати лише здоровими тваринами й лише з безпечних господарств. Завезених свиней впродовж 30 діб слід утримують в карантинних приміщеннях під суворим наглядом ветеринара, з клінічним оглядом, систематичною термометрією тварин, дотримуючись передбачених законодавством діагностичних досліджень й профілактичних вакцинацій. Завезених свиней до основного стада вводять лише з дозволу ветеринара. Забороняється будь-який зв'язок із небезпечними й загрозливими відносно ЧСК пунктами; комплектування свиноферм поголів’ям з господарств, що використовують харчові та боєнські відходи для годівлі тварин; використовувати для годівлі свиней не знезаражених харчових та боєнських відходів; в'їзд на територію свиноферми стороннього транспорту й відвідування господарства особами, які не пов'язані з обслуговуванням тварин. Слід запровадити постійний нагляд за тваринами в господарстві та спеціальний нагляд за популяцією диких свиней з оперативним виявленням трупів свиней таз обов'язковим вірусологічним їх дослідженням. Слід запровадити систематичний облік та реєстрацію випадків ЧСК у дикій фауні. В приватних домогосподарствах свиней не слід утримувати на пасовищах, унеможливлюючи їх контакти із дикими. Профілактичну вакцинацію свиней проти ЧСК проводять у свиногосподарствах згідно із планом протиепізоотичних заходів.
За підозри захворювання свиней на ЧСК слід негайно повідомити ветеринарний орган й закріпити за кожним тваринницьким приміщенням окремий персонал для догляду за свиньми, та не допускати виїзду з території свиноферми транспорту без відповідної дезінфекційної його обробки, припинити вивезення свиней і продуктів їх забою, кормів, гною, інвентарю за межі ферми й будь-яке переміщення поголів’я свиней. Ветеринар, який обслуговує це господарство зобов'язаний вжити заходів щодо уточнення діагнозу й запобігання поширенню збудника хвороби. Для цього слід запровадити щоденний клінічний огляд поголів’я свиней з термометрією у небезпечному свинарнику, відбір крові з кровоносних судин вушних раковин у 15-20 підозрілих чи хворих свиней для дослідження на наявність лейкопенії. За наявності трупів проводять їх розтин, а за потреби — діагностичний забій хворих тварин з метою відбору патологічного матеріалу для його подальшого дослідження в ветеринарній лабораторії. За підтвердження діагнозу відносно ЧСК, господарство оголошують небезпечним та діють згідно з чинним ветеринарним законодавством, спираючись, зокрема, на інструкцію: «Про заходи профілактики та ліквідації класичної чуми свиней».